Диференційна діагностика больового синдрому грудної клітки: торакалгія, кардіалгія

Анотація

Резюме. Метою дослідження було провести диференційну діагностику больового синдрому грудної клітки і виявити відсоток пацієнтів з кардіологічною складовою.

Матеріали і методи. Обстежено 147 пацієнтів, середній вік 43,2 ± 1,9 роки. Були ретельно проаналізовані скарги хворих та фактори ризику. Проведено МРТ дослідження, рентгенографію грудного відділу хребта, електрокардіографію, ехокардіографію та велоергометрію. Критерії виключення: гостра ізольована патологія серцево-судинної системи (інфаркт міокарда, стенокардія ), деформуючі та травматичні зміни хребта (сколіоз 3-4 ст., компресійні переломи тіл хребців, деформації грудної клітки ).

Результати. Хворі були розподілені на 3 групи: остеохондроз хребта ( ОХХ ), хворі, які мали кардіальні симптоми та змінні з боку хребта ( ОХХ та серцево-судинні захворювання ) і група, яка переважно, страждала на серцево-судинні захворювання ( ССЗ ). Для об'єктивного підтвердження отриманих даних провели електрокардіографію ( ЕКГ ), ехокардіографію ( ЕхоКГ ) та велоергометрію ( ВЕМ ). Зміни на ЕКГ загалом були у 29,2 % пацієнтів. Серед хворих на ОХХ, зміни на ЕКГ мали місце в 4 %, в той час, як в групі зі змішаною патологією в 21,4 % випадках і 100 % в групі хворих з ознаками ССЗ. За даними ЕхоКГ у 28,6 % були зміни з боку серця. Найбільш частою причиною був атеросклероз 50 % та артеріальна гіпертензія 21,4 %. За групами спостереження рівень зміни і їх тяжкість достовірно зростає від 1 до 3 групи. Велоергометрія дала «позитивний» тест в 20 % випадках. Діагностичні процедури виявили тенденцію для встановлення причин болю. Найбільшу роль відіграє МРТ та ЕКГ. Отримані дані дають нам можливість зробити висновок про причину больового синдрому в 3 групі хворих, основою якого є захворювання серця та судин. Ця група передається під нагляд кардіолога, тому в подальшому дослідженні, ми приділяли увагу групам з остеохондрозом хребта ( 75 ) та змішаній групі ( 42 ). Звертає на себе увагу ступінь вираженості змін, як у кількісному порядку, так і за тяжкістю проявів супутньої патології. Так, у пацієнтів з ОХХ рівень супутньої патології сягав 18,7 %, із ОХХ + ССЗ – 50 %, що значно обтяжує їх перебіг. Звертає на себе увагу високий рівень тривожності загалом по групі, що створює негативний фон для лікування і потребує обов'язкової корекції. Програма відповідного лікування в групі із поєднаною патологією має бути створена з її урахуванням кардіологічної складової.

Висновки. Ретельний аналіз результатів свідчить про наявність групи хворих з супутньою кардіологічною патологією, яка потребує внесення додаткової корекції в комплекс загальноприйнятих лікувальних заходів.