Анотація
Резюме. Парціальні ушкодження великого грудного м’яза (ВГМ) зустрічаються вкрай рідко, проте потребують вивчення.
Мета роботи. Провести порівняльний аналіз клініки, діагностики та лікування пацієнтів із повними та парціальними ушкодженнями великого грудного м’яза.
Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз результатів оперативного та консервативного лікування 9 пацієнтів, які з 2008 по 2018 р. були на лікуванні у відділенні мікрохірургії та реконструктивно-відновлювальної хірургії верхньої кінцівки ДУ “Інститут травматології та ортопедії НАМН України” (м. Київ). Середній вік хворих із парціальними ушкодженнями ВГМ становив 37,4±10,8 року (від 16 до 42 років), 8 пацієнтів були чоловічої статі та 1 пацієнтка – жіночої. Термін спостереження 12±2,8 місяця після оперативного або консервативного лікування. Переважна кількість розривів була отримана під час виконання вправи “жим лежачи” – 55,6% (5 пацієнтів), на брусах – 22,2% (2 пацієнти), у побуті – 22,2% (2 пацієнти).
Результати. Після проведення обстеження: 55,6% (5 пацієнтів) отримали ушкодження на рівні сухожилково-м’язового переходу ІІ C, 33,3% (3 пацієнти) – на рівні сухожилкової частини ІІ D та 11,1% (1 пацієнтка) – на рівні м’яза ІІ B за класифікацією Cordasco 2020 р. Усі пацієнти заперечували прийом стероїдних препаратів для збільшення м’язової маси. Оперативне лікування проводили в терміни 10–643 дні після отримання травми. У 2 оперованих пацієнтів були гострі ушкодження (до 8 тижнів після травми), та в 3 – застарілі ушкодження (понад 8 тижнів після травми). Результати як за шкалою Quick DASH, так і за “Опитувальником суб’єктивної оцінки пацієнтів з ушкодженням великого грудного м’яза” були негативними в обох групах під час початкового лікування. Через рік після лікування спостерігали відмінні та добрі результати в групі оперативного лікування, в консервативного – були незадовільні результати. Ускладнень після оперативних втручань у групи оперативного лікування ми не відмічали.
Висновки. Парціальні ушкодження великого грудного м’яза потребують ретельнішого диференціювання та додаткових методів обстеження. Фізично активні пацієнти з парціальними ушкодженнями великого грудного м’яза потребують оперативного лікування. Таке лікування забезпечує відмінні та добрі результати, консервативне – значно гірші результати у фізично активних людей. Питання тактики лікування парціальних ушкоджень ВГМ потребують подальшого вивчення, у нашому дослідженні ця проблема не розглядалась через малу кількість досліджуваних пацієнтів.
Посилання
Marsh NA, Calcei JG, Antosh IJ, Cordasco FA. Isolated tears of the sternocostal head of the pectoralis major muscle: surgical technique, clinical outcomes, and a modification of the Tietjen and Bak classification. J Shoulder Elbow Surg. 2020;29(7):1359-67. DOI: 10.1016/j.jse.2019.11.024.
Haley CA, Zacchilli MA. Pectoralis major injuries: evaluation and treatment. ClinSports Med. 2014;33(4):739-56. DOI: 10.1016/j.csm.2014.06.005.
FungL, Wong B, Ravichandiran K, Agur A, Rindlisbacher T, Elmaraghy A. Three-dimensional study of pectoralis major muscle and tendon architecture. Clin Anat. 2009;22(4):500-8. DOI: 10.1002/ca.20784.
ElMaraghy AW, Rehsia SS, Pennings AL. Utility of the pectoralis major index in the diagnosis of structurally significant pectoralis major tears. Orthop J Sports Med. 2013;1(7):1-7. DOI: 10.1177/2325967113516729.
Kakwani RG, Matthews JJ, Kumar KM, Pimpalnerkar A, Mohtadi N. Rupture of the pectoralis major muscle: Surgical treatment in athletes. Int Orthop. 2007;31(2):159-163. DOI: 10.1007/s00264-006-0171-2
Elliot BC, Wilson GJ, Kerr GK. A biomechanical analysis of the sticking region in the bench press. Med Sci Sports Exerc. 1989;21(4):450-62. PMID: 2779404.
Wolfe SW, Wickiewicz TL, Cavanaugh JT. Ruptures of the pectoralis major muscle. An anatomic and clinical. Am J Sports Med Sep. 1992;20(5):587-93. DOI: 10.1177/036354659202000517.
Chang ES, Zou J, Costello JM, Lin A. Accuracy of magnetic resonance imaging in predicting the intraoperative tear characteristics of pectoralis major ruptures. J Shoulder Elbow Surg. 2016;25(3):463-8. DOI: 10.1016/j.jse.2015.08.037.
Bak K, Cameron EA, Henderson IJ. Rupture of the pectoralis major: a meta-analysis of 11 cases. Knee Surg Sports Traumatol Arthrosc. 2000;8(2):113-9. DOI: 10.1007/s001670050197.
Hanna CM, Glenny AB, Stanley SN, Caughey MA. Pectoralis major tears: comparison of surgical and conservative treatment. Br J Sports Med. 2001;35(3):202-206. DOI: 10.1136/bjsm.35.3.20.
Schepsis AA, Grafe MW, Jones HP, Lemos MJ. Rupture of the pectoralis major muscle. Outcome after repair of acute and chronic injuries. Am J Sports Med. 2000;28(1):9-15. PMID: 10653537. DOI: 10.1177/03635465000280012701.
ElMaraghy AW, Devereaux MW. A systematic review and comprehensive classification of pectoralis major tears. J Shoulder Elbow Surg 2012;21(3):412-22. DOI: 10.1016/j.jse.2011.04.035.
de Castro Pochini A, Andreoli CV, Belangero PS, Figueiredo EA, Terra BB. Clinical considerations for the surgical treatment of pectoralis major muscle ruptures based on 60 cases: a prospective study and literature review. Am J Sports Med 2014;42(1):95-102. DOI: 10.1177/0363546513506556.
Godoy IRB, Martinez-Salazar EL, Simeone FJ, Bredella MA, Palmer WE, Torriani M. MRI of pectoralis major tears: association between ancillary findings and tear severity. Skeletal Radiol. 2018;47(8):1127-35. DOI: 10.1007/s00256-018-2893-9.
Chiavaras MM, Jacobson JA, Smith J, Dahm DL. Pectoralis major tears: anatomy, classification, and diagnosis with ultrasound and MR imaging. Skeletal Radiol 2015 Feb;44(2):157-64. DOI: 10.1007/s00256-014-1990-7.
Shepard NP, Westrick RB, Owens BD, Johnson MR. Bony avulsion injury of the pectoralis major in a 19 year-old male judo athlete: a case report. Int J Sports Phys Ther. 2013 Dec;8(6):862-70. PMCID: PMC3867079, PMID: 24377072.
Страфун С.С, Куринной И.Н., Безуглый А.А., Черенок П.Е., Хименко А.С. Хирургия сухожилий пальцев кисти. Киев: Макрос; 2012. С.70
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.